11 липня 2010
Як правило, багато хто вважає, що за кордон їдуть у пошуках кращої долі та легшої копійки. Втім ті, хто так вважaє, часто не замислюються над катастрофічними масштабами заробітчанської міграції, яких вона досягла за останні 12 років та над її болючими наслідками для самого ж українського суспільства. Адже, за неофіційними даними, на заробітках за кордоном перебувають 7 (сім) мільйонів громадян України. Це може бути населенням невеликої держави.
Відтак у цієї "заробітчанської країни” є певні звичаї, проблеми та незгоди. Проте, коли є велике суспільство, воно має якось структуризуватися і навіть за кордоном. Відповідно, опинившись за кордоном, люди об’єднуються, щоб якось організувати своє життя, встановити стосунки, групуватися за інтересами тощо. Особливо так трапляється тоді, коли цими людьми ніхто не цікавиться, і особливо якщо вони без документів, тобто - нелегали. За останні 10-12 років різноманітні громадські організації в Італії об’єднують тих, хто сумує за Батьківщиною, за рідним словом. Тут люди, можна сказати, живлять свої духовні потреби. Хто хоча б трішки знайомий з даною тематикою, погодиться в тому, що більш ніш десятирічний досвід масової української імміграції як в Італії, так і в інших країнах Європи з тимчасового явища поїздок на заробітки помалу набирає щораз більш характерних ознак сталої діаспори. Проте, чи термін «діаспора» вже сьогодні може бути застосований для охарактеризування української спільноти у Італії, залишається питанням поки що досить дискусійним, оскільки на це є вагомі ознаки.
З огляду на це, вважаємо що було б дуже важливо, якби в Італії створилась одна єдина всеукраїнська організація, яка б мала чіткий виражений соціальний та політичний напрям, конкретний підхід до безлічі проблематик з якими громадяни України зіштовхуються щоденно у своєму тутешньому житті, щоб чітко сформулювала проблеми української еміграції, конкретніше ставила б перед собою завдання захисту прав та інтересів громадян України в Італії. І основне – організація, яка сформулювала б еміграційну проблему перед Україною і до того ж саме - в Україні! Адже, незважаючи на всі запевнення сучасного "українського" уряду щодо поліпшення життя в Україні, явище заробітчанства є і сьогодні залишається закритим "табу" для самого ж українського суспільства. Ми вважаємо, що якщо не буде такої української сили, яка висвітлить увесь розріз проблем українських емігрантів в світі, починаючи з документів і завершуючи моральним аспектом, соціальними проблемами, то цю проблему не буде розв’язано ніколи! Часто пересічному українцеві в Україні, напевно, здається, що за кордоном у наших земляків проблем значно менше... Трудова еміграція завжди була явищем підневільного існування та національного пригнічення народу з боку окупаційних режимів в Україні. На сьогоднішній день, українська трудова еміграція – це сім мільйонів українських громадян, котрі працюють у Європі. Нас часто називають "четвертою хвилею”, але насправді в Італії сьогодні не існує жодної української діаспори, як дехто хоче це показати, а є просто українське заробітчанство, і не треба плутати цих понять! Колишня українська діаспора в світі з’являлася в часи репресій проти українського народу. Це були люди, які просто були змушені покинути Батьківщину й асимілюватися в чужий народ і залишитись там жити назавжди, проте - зуміли зберегти все те, що є українським! Тут в Італії, ситуація є абсолютно відмінною, оскільки мова йде не про біженців, а про вільних громадян України, які виїхали з України, щоб допомогти економічно власним родинам. Діти заробітчан, які народжуються в Італії - реєструються батьками в Консульстві України як громадяни України, а не Італії, оскільки італійське законодавство не передбачає автоматичне набуття громадянства при народженні. Тому, коли хтось починає насмілюватись казати, що це є діаспора, то це не так, адже сьогодні в Україні немає репресій, а тоді люди були змушені покинути Батьківщину від повної безвиході. На даний момент є багато громадян України, які перебувають тут на заробітках і хочуть повернутися додому в Україну, з-за умови, якщо в Україні для цього будуть сприятливі умови. Але для цього повинні бути не слова, не декларації, не виступи з трибун, а реальні кроки українського політикуму і уряду. І потреба у втіленні таких кроків назріла саме тепер. Якщо ми прогавимо цей момент зараз, то може відбутися справжній зрив, і ми впадемо на ще більше дно в контексті "патріотичного виховання", "відродження нації" тощо, особливо при сучасному "українському" уряді та президентові.
(Щодо самого терміну «діаспора», то в нашій державі це слово часто трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світі; в інших — лише дисперсні (розпорошені) їх частини, що не становлять якоїсь спільноти; нарешті, діаспорою вважають усіх українців поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Неоднозначне тлумачення поняття «діаспора» призводить до розмаїття його визначень та заплутань, залишаючи з боку її законну дефініцію. За своєю структурою діаспора виступає у двох основних формах: дисперсій — невеликих вкраплень в іноетнічному масиві; компактних утворень — суцільних етнічних районів. Щодо природи діаспори, то вона утворюється внаслідок насильницького відторгнення частини етносу від основного масиву.)
На жаль, сучасний український уряд досі так і не спромігся ухвалити чітку соціальну програму перспективного розвитку України, яка включала б у себе "еміграційний” розділ і яка системно пов’язувала б цей семимільйонний факт економічної розрухи в державі й із внутрішньою соціальною політикою, і на рівні міждержавних відносин, де працюють українські емігранти-нелегали. Взагалі створюється враження, що проблеми 7 мільйонів громадян України, які здебільшого останні 12 років тягнуть на своїх плечах проблеми української економіки та буквально рятують її від повного колапсу, сучасний уряд намірений це не помічати. Без вирішення емігрантської проблеми в комплексі не може бути економічно-соціального поступу й у самій Україні. Якщо тепер питання еміграції не порушуватимуть на високому рівні, то за тенденцій, які збережуться, ще через декілька років ми матимемо ще сім мільйонів десь, але не в Україні! І станеться так, що de jure буде українська держава, але de facto не буде українського народу...
Отже, що потрібно зробити, аби вирішити проблеми з вимушеним тимчасовим проживанням і працею за кордоном? Ми зібрали ці питання в реальні пропозиції, і хотілося б, щоб якісь політичні сили в Україні прислухалися до нас. Адже виходимо на такий рівень, бо прагнемо, щоб в Україні з’явилася така політична сила, яка б нас почула і через яку ми - громадяни України, за кордоном змогли б озвучувати наші емігрантські проблеми в Україні. Скажімо, однією з найактуальніших серед заробітчан нині є проблема пенсійного забезпечення. Пенсій для заробітчан в Україні не передбачено і по сьогодні. Сотні тисяч українців, які працюють за кордоном і "тримають на плечах” українську економіку, бо передають гроші своїм родинам, не мають жодних соціальних гарантій з боку держави і не знають яке "майбутнє" на них колись чекає в Україні, оскільки більша частина заробітчан все ж таки повернеться додому! Сьогодні урядовці починають говорити про "економічне відродження" в країні, проте вони не враховують те, що це сталося не завдяки їхнім старанням чи професіоналізму, а саме завдяки заробітчанам! Якби питання заробітчанства вирішували, то, напевно, і хід України в Європу був би швидшим, навіть якщо це аж ніяк не входить у стратегічні плани Росії.
|
