Гурт Єдині | Gli "Unici" Band - Історичний сайт

Буде мова - буде держава!

ЄДИНІ — Fri, 08 Jun 2012 17:46:30 GMT

5 червня 2012 р.

Прийнятий сьогодні Верховною Радою України в першому читанні законопроект, що гарантує використання регіональних мов на рівні з українською там, де компактно проживає не менше 10% носіїв цих мов, став виразним доказом того, що процес знищення українців і України утверджується. Спочатку режим прибрав українську музику з ефіру радіо та телебачення, потім відмінив дублювання фільмів українською, а тепер добрався і до мови. З цього приводу наш гурт висловлює свій офіційний протест проти втілення в життя антиконституційного законопроекту № 9073. $CUT$

Ми переконані, що реалізація цього злочинного законопроекту неодмінно призведе до повного витіснення української мови з суспільного, державного і громадського життя країни. ЦЕ НЕПРИПУСТИМО! Українська мова – відображає віковічну самобутність багатомільйонного українського народу і є основою його духовності, багатства та історичної пам'яті. Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та сутності України як держави. Тому антиконституційний законопроект № 9073 повинен бути відмінений негайно!

Чинна Конституція України гарантує вільний розвиток, використання і захист ВСІХ МОВ національних меншин України. Статус української мови як державної ніколи не позбавляв громадян України права вільно використовувати будь-яку іншу мову для приватного спілкування та задоволення будь яких потреб. Натомість мови національних меншин не повинні перешкоджати розвитку єдиної державної мови, якою конституційно є українська мова, її функціонуванню в усіх сферах суспільного, економічного та політичного життя громадян України на всій території України і це питання повинно бути закрито сьогодні і НАЗАВЖДИ!

Цей законопроект не стільки захищає права національних меншин, оскільки вони і так вже захищені конституційно, скільки є реальною преамбулою до знищення України як держави і українців як нації! Тож борімося проти злодіїв, які прагнуть вкрасти в нас найцінніше - нашу чарівну, солов'їну, багатогранну, абсолютно всім прикольну і милу українську мову!

Пам'ятаймо, що коли буде мова - буде й держава! Захід і Схід, Північ і Південь - це одна держава, а кому вона не подобається, той може вільно обрати собі будь яку іншу... А автори (Колесніков-Ківалов) цього антиконституційного законопроекту повинні бути притягнуті до відповідальності за зазіхання на конституційний лад, державну мову, а відтак і саму державу - Україну!

ТАК! - ЄДИНІЙ ДЕРЖАВНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ!

Il nostro cuore oggi è coi terremotati dell'Emilia, della Lombardia e del Veneto

ЄДИНІ — Sat, 02 Jun 2012 16:35:54 GMT

29 maggio 2012

Assieme a tutti i musicisti ed i cantanti italiani, dal profondo del nostro cuore, vogliamo esprimere la nostra vicinanza a tutte le persone delle zone colpite dalla terribile tragedia di questi ultimi giorni e che ancora oggi sono continuamente bersagliate dalle infinite scosse del sisma, ma soprattutto a coloro che hanno perso i loro cari... Quindi invitiamo tutti i nostri fan e i nostri amici a donare 2 euro tramite il numero di solidarietà 45500 in favore dei terremotati, perché nessuno deve sentirsi solo o abbandonato... L'unità fa forza! Grazie...

Gruppo musicale "Jedyni" - gli "Unici" band

$CUT$

Croce di solidarietà

Foto: animauniversale.it

ОФІЦІЙНА ЗАЯВА ВІФ "ЄДИНI"

ЄДИНІ — Fri, 24 Feb 2012 16:46:15 GMT

Заява з приводу аналітичної записки

Національного інституту стратегічних досліджень

при Президентові України

Ми, Вокально-інструментальна формація "Єдині" з м. Риму, підтверджуємо широкій українській та світовій громадськості свою повну незгоду з позицією Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України щодо Світового Конгресу Українців і приєднуємось до попередньо висловленої заяви голів громадських організації українців за межами України. $CUT$

На наш превеликий жаль, державна інституція, яка є базовою науково-дослідною установою аналітико-прогнозного супроводження діяльності Президента України надає керівництву держави помилкові та шкідливі рекомендації щодо структур діаспори та взаємовідносин з нею.

Ми сприймаємо таку "аналітику”, як спробу применшити значення СКУ в координації українських громадських організацій за кордоном, котрий, фактично, вже протягом десятків років виконує функцію політичного уряду української діаспори і зробив дуже багато для відновлення незалежності України та утвердження Держави Україна у світовому просторі.

Ми визнаємо СКУ як найвищу світову надбудову української діаспори, котра об’єднує представників всіх хвиль еміграції та поділяємо цінності та засади діяльності СКУ.

На наше переконання, рекомендації Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України стосовно СКУ носять деструктивний характер. Їх метою є послаблення єдності українських організацій діаспори, об’єднаних в СКУ, як опонента політики чинного Президента України, направленої на знищення демократії в Україні.

Закликаємо українську владу прислухатися до пропозицій Світового Конґресу Українців, будувати конструктивні і цивілізовані відносини з українською діаспорою та громадянами України за кордоном.

ВІФ "Єдині"

м. Рим

P.S. З повним змістом аналітичної довідки можна ознайомитися за адресою: http://www.niss.gov.ua/articles/466

«Єдність: моя хата не з краю — а з найкращого Краю!»

ЄДИНІ — Sun, 13 Feb 2011 11:49:13 GMT

Сутність єдності в контексті збереження української ідентичності в умовах іміґрації

До теми про необхідність переосмислення нами українцями в Італії сутності єдності як середника цілісності і збереження нашої ідентичності на чужині, підштовхнули нашу вокально-інструментальну формацію «Єдині» наші часті роздуми про неодноразові спроби об'єднання українців в Італії. Щирі намагання першого пасторального координатора для українців в Італії о. Василя Поточняка, а потім і голів українських товариств в Італії та Посольства України в Італії дали непоганий поштовх для осмислення цієї місії, але щось не спрацювало... Що ж стало перешкодою на шляху об'єднання?... $CUT$

У нашій статті ми не маємо бажання розводити полеміки навколо цього питання, адже ми самі є творцями історії і ніким іншим як нами ця історія пишеться щодня, а тому старатимемось разом знайти шляхи щодо подолання упереджень по відношенню до все ж таки можливого об'єднання, шляхи, які з певністю допоможуть нам всім зрозуміти сратегічну важливість сутності єдності, її важливість у контексті збереження нашої ідентичності як українців у вихорі цього тимчасово-затяжного феномену заробітчанства на чужині.

Я + ТИ = ДІЯТИ!

Кожна особистість є неповторною в собі і це повинен оцінити та усвідомити кожен з нас. Цінність тої чи іншої особи полягає саме в її неповторності, а тому ця неповторність повинна бути для нас не упередженням а нагодою до прийняття її такою якою саме вона і є. Якщо та чи інша особа діє відмінно від нас, то це не означає що вона не є "нашою” а навпаки — її дії мають бути для нас нагодою до задуми над тим: чому саме вона так чинить? Тому на сьогоднішній день ми знаходимось у потрійній площині між ЇЇ ідеалом, МОЇМ ідеалом та ОСНОВНИМ ІДЕАЛОМ, яким є — ЄДНІСТЬ! Часто відгороджуючи "її” від себе ми самі хочемо досягти цей основний ідеал, але саме в той момент ми самі стаємо заручниками самообману, оскільки єдність прагне злуки, а тому для досягнення єдності ми мусимо бути з "нею”, ми мусимо "її” сприйняти, прийняти її такою якою вона є і вирушити в дорогу саме з "нею”, бо лише з "нею” ми зможемо здобути Єдність. Не варто обманювати себе " у правоті” і звинувачувати когось у "грісі”, бо це не приведе НАС до ЄДНОСТІ, а тим часом в клопотах та тривогах минає наше життя на чужині, минають дні, місяці, роки, десятки років, а ми і далі у підніжжі гори, ім'я якої — Єдність. Прийнявши "ЇЇ” МИ разом зможемо зробити набагато більше, бо як і Я так і ВОНА обоє маємо Богом дані дари, а тому МИ разом творимо ЄДНІСТЬ. Якщо ми зможемо це збагнути, то підняття на гору Єдність не буде важким і болючим, а навпаки — радісним і приємним.

Потрібно діяти, бо лише дія є показником зрілості! Якщо ми відкриємось нашим "опонентам” які є такими самими українцями як і ми і матимемо добру волю то тоді ми станемо справжньою великою силою впливу. Пам'ятаймо, що здійснення цієї мети є можливе, потрібно лише переступити через своє власне "я”, бо "ми” - має більшу вагу і цінність а тому разом — зможемо продемонструвати всім власний модерний план успіху. Тому зростаючий, прагматичний і щирий, без ілюзій, діалог мого "я” і "я” мого побратима-українця по обидва боки власних упереджень є надзвичайно потрібний нам обом і особливо в умовах іміграції. Впродовж століть нам занадто тяжко дістається благо і воля на нашій Неньці Україні, а тому ми не можемо дозволили собі спочивати на хмарах сентиментальних ілюзій і сліпо наступати в мільйонний раз на граблі наших предків. Світ жорстокий, живе за стандартами фальшивої демократії напоказ і це однакова правда для так званого вільного світу і нас - пострадянських мучеників "епохи змін”.

Проблема невикористаних можливостей

На сьогоднішній день в Італії зареєстровано близько 100 українських і українсько-італійських асоціацій. Це гарно і тішить серце, але що потрібно нам українцям в Італії? Кількість чи якість?... Скільки членів є на сьогоднішній день в цих асоціаціях? 90 % з зареєстрованих на сьогодні в Італії українських асоціацій мають не більше як 20 членів. Який в цьому сенс? Чи не краще ці всі асоціації об'єднати в одну-єдину потужну громадську організацію і мати вже готові по цілій території свої представництва?... Ні, нам, українцям, на превеликий жаль, потрібне число, а не якість, бо вже так є з давніх-давен, що де два українці — там три гетьмани... Не будуймо собі окремий собор виключно для себе, а спільно об'єднаймо зусилля в побудові одного могутнього Собору Єдності, який об'єднав би і захистив усіх нас українців тут на чужині. Погляньмо на структуру багатьох італійський провідних національних організацій, навіть профспілкових. Щодо останніх, то всі вони мають у собі різні організації які працюють за різними напрямками, але в одній-єдиній команді і всі працюють в ім'я цієї команди!

Сьогодні як ніколи українцям в Італії потрібна одна-єдина структура, кінцева мета якої є одна – початок функціонування впливового та ефективного українського громадського об’єднання. Всі ми українці повинні мати розуміння того, що має існувати у цій країні єдина потужна енергійна і авторитетна організація, яка стане опорою для українців у всьому, захистить наші громадянські права і свободи, яка працюватиме на нас і про яку будуть знати у всіх суб’єктах Італії та за кордоном. Очевидно, що до органів цієї організації повинні бути обрані авторитетні представники української громади Італії, проте їх вибір повинні зробити ми - українські громадяни. Звісно, щоб забезпечити її поточну діяльність, необхідне її фінансування. Тому якщо усі українські товариства в Італії об’єднаються в одну-єдину Організацію, не припиняючи при цьому своєї діяльності, оскільки будуть її складовою частиною, то в такий спосіб зможемо забезпечити її функціонування і мати певність в нашому захисті та евентуальній допомозі.

Дещо про наші спільні помилки і втрачені можливості

Багато хто з нас не маючи попереднього чіткого досвіду у роботі з громадськістю, при створенні асоціацій, зіткнувся з багатьма проблемами та бюрократичними приписами італійського законодавства, як і багато хто з нас дали себе остудити затяжним періодом творення української громади, кинувшись в цю діяльність не розвиваючи низових структур своєї громадської організації. Дуже шкода, що в період 2000-2003 років, коли по всій Італії формувалися українські громади (не маємо на увазі церковних), творці цих громад не прийняли між "своїх” інших "своїх” з незрівнянно більшим знанням у цій сфері, як і не вдалося переконати цих лідерів у тому, що найголовніше в розбудові справжньої громади – це фундамент з істинно професійних і патріотичних осіб. Часто туди попадали просто випадкові люди...

Ми добре пам’ятємо ті часи, оскільки з 2000 року часто приїжджаючи з концертами до наших громад, які є як на півночі так і на півдні, як на заході так і на сході Італії, ми були свідками шокуючих подій, які досить часто відбувалися імпульсивно, форсовано, часто з упередженнями до тих чи інших осіб громади не зважаючи на наші зауваги і поради. Найбільше помилок полягало в браку досвіду цих лідерів і в небажанні усвідомити те, що до них вже іншими багато що було зроблено. І це не дивно, бо часто вони не мали відповідного досвіду у цій сфері і, не бажаючи прислухатись до когось, керувались лише власним "я”. А тому, на жаль, від цієї їхньої діяльності українці в Італії залишились по сьогодні у підніжжі гори Єдність.

Особливо це виявилось в ключових питаннях: політичної моделі єдиного українського товариства в Італії, його економічної і правової сторони, що стала інструментом розчарування багатьох, зневіри і початком масових реєстрацій окремих місцевих асоціацій по всій території Італії. Проте на той час в Італії вже існувала багаторічна модель іншої неприбуткової організації, яка вже мала визнане в світі ім'я і яку можна було реорганізувати і надати їй ще більш вагомого значення за допомогою відповідних середників та фондів які на той час були, але, нажаль, так не сталось...Проте, ключовою тут була інша проблема - штучне звуження сфери доступу до цього товариства "інакомислячим” та послідовне і чітке ігнорування тими, які вже попередньо дещо зробили для українців в Італії і яких українців в Італії вже знали. В ескалації цієї проблеми був значний елемент власного зацікавлення і тому вклад "інших” вирішувався лише в закритому колі як завжди "своїх”...

Та це було колись, а тому слід повернуться у сьогодення щоб знайти шляхи щодо подолання упереджень по відношенню до все ж таки можливого об'єднання у вихорі цього тимчасово-затяжного феномену заробітчанства на чужині.

На сьогоднішній день величезна кількість українських громадських організацій в Італії встидаються зізнатись в елементарній нестачі коштів для існування і продовжують героїчно імітувати громадську діяльність без грошей і засобів виходу в інформаційний простір. Ця ілюзія самозаспокоєння, ніби українці мають в Італії ефективну громадську діяльність, не може тривати надалі, бо ми остаточно програємо. Більшість наших проблем в Італії зараз неможливо вирішити без світового інформаційного простору, а тому інформаційний простір для громадських структур українців в Італії повинен бути вільним і неупередженим!

Коли майбутнє твориться сьогодні...

Зараз українці як в Україні так і в Італії переживають не найкращі часи. Слабкість України збільшує число імігрантів, продовжує поповнювати її 4-ту хвилю і виставляє громадян на ймовірність асиміляції між іншими народами світу. Не секрет, що світова криза посилила національний егоїзм і фактично ксенофобію сильних держав, між якими живуть українці і це ще більше перешкоджає збереженню української громади чи попередньо сформованої століттями діаспори в наступних поколіннях. Як заробітчани так і діаспора повинні зберігати власну самобутність, адже вона єдина може чесно поглянути на українську громаду зі сторони і спробувати допомогти їй встановити вірний діагноз щодо наявності в них української ідентичності. Українці в жодному разі не повинні додавати собі ілюзій на рахунок того, що нас любить демократична Америка чи Європа. Тому дуже доречним є сучасне тлумачення тези "Україна для українців”, а отже в час загальної нестабільності в цілому світі, нам громадянам України в Італії як і нашим землякам в Україні, потрібно усвідомити що лише спільне "Я” + "Ти” дасть нам змогу = ефективно діяти!

Культура українських заробітчан в Італії

ЄДИНІ — Wed, 26 Jan 2011 08:50:08 GMT

Українські заробітчани творять осередки культури

Заробітчани з України сьогодні компактно працюють у багатьох країнах Європи і світу. Але примітної рисою нової хвилі міграції є те, що мільйони людей не тільки виживають, заробляють, а й уже творять осередки культури на чужині - там, де знайшли свій тимчасовий прихисток. $CUT$

Вони співають нових пісень, створюють асоціації, видають свої газети чи інформаційні сайти, пишуть і видають книги про себе. Проте більшість цих творів видаються в Україні. Рефреном усіх цих творів звучить непідробний біль, ностальгія, туга за рідною Вітчизною, але присутній у цих творах і теплий гумор, і світлі нотки надій, сподівань на краще.

Популярною вже стала книжка Лесі Білик «Всі дороги ведуть до Риму», користуються попитом і гуморески тернопільського письменника Богдана Бастюка, написані «слідами» пошуків щастя в Італії його дружини. Свою другу книжку – «Хочемо раю на землі» про емігрантське буття Леся Білик видала на тему заробітків у Польщі. Цей твір був опублікований у часописі «Дзвін» у Львові. Долі українських жінок заробітчанок стали наскрізною темою творів Лесі Романчук. Варто згадати такі романи, як "Не залишай” або "Чотири дороги на зустріч”.

Жанри творів заробітчан і про заробітчан розмаїті – і романи, і щоденники, і книги у вигляді листів, зібраних докупи. А ще заробітчани малюють і навіть беруть участь у виставках – як уже легально працююча в Італії художниця Ольга Скоробагатько. Зводять каплички і невеликі храми, лікують свої серця від чужини молитвою, піснею, працею та оптимізмом.

Заробітчанські пісні зібрані звідусіль, у тому числі й авторські, випущені продюсерським центром «Гро-Ліс» у Тернополі ще у 2007 році. СД-диск під промовистою назвою «Чужина» з'явився накладом 15 тисяч примірників. Керівник проекту – поет-пісняр Олександр Смик – назвав це видання «проектом гіркого, як полин, часу».

Де б не опинялися українські заробітчани – завжди з ними рідна пісня і тиха молитва, книжка чи вишита сорочка, фото найближчих людей….Але стається так, що на чужину спочатку їде мати, а за нею - потрапляють туди і діти, чоловік. Працюють у різних місцях, а живуть разом, як і на Батьківщині. Дітям потрібно вчитися, а отже на це і потрібні кошти. Тому не рідкісними вже стали випадки, коли діти заробітчан ходять до італійських шкіл.

Заробітчанам вдається організувати свої школи та газети

До 400 тисяч громадян України виїхали протягом останнього десятиліття тільки до Італії. Вони вже отримали відповідні дозволи на роботу і певним чином легалізувалися. А ще понад 200 тисяч працюють там нелегально. Найбільшу кількість заробітчан постачає Львівщина – 46%, до 27% - Тернопільщина та до 18% - Івано-Франківщина. Більша частина заробітчан – майже 70% - працюють домогосподарками, дроглядають хворих і немічних.

Соціологи вважають, що хвиля мігрантів з України сягнула свого піку ще в 2002 році. Але і сьогодні ситуація не є втішною, а безліч питань, пов'язаних із заробітчанством – залишаються без відповіді з боку сучасної "української" влади. Особливо гостро стоять питання визнання в країнах світу українських дипломів, водійських посвідчень та інших документів, з якими у світи їдуть не лише некваліфіковані працівники, а й – дипломовані фахівці з великим стажем праці. Не укладені поки що двосторонні угоди з приводу пенсійного забезпечення, визнання української освіти за кордоном.

Щодо українських газет в Італії, то тут таких є безліч. Наприклад Католицький часопис "До світла" - це перший україномовний часопис в Італії, який почав виходити з 2002 року за сприянням Української Греко-Католицької Церкви. Мета: духовна підтримка. Засновником є колишній пасторальний координатор для українців-католиків о. Василь Поточняк.

Потім є і Українська газета в Італії, яка була заснована видавничим домом "Іноземці в Італії" у лютому 2006 року. Це інформаційно-аналітичне видання, найбільша україномовна газета в Європі. Її щомісячний тираж виходить накладом 23 000 примірників. Головним редактором Української Газети є Маріанна СОРОНЕВИЧ (член Національної Спілки Журналістів України) м. Рим, і.т.д.,. Є і інтернет сайти такі як : Інфо-правовий портал для громадян України в Італії , Незалежний сайт українців в Італії , Офіційний сайт Християнського Товариства Українців в Італії .

Натомість щодо українських шкіл в Італії, то всю інформацію можна отримати тут.

Українські заробітчани в Італії – це лише умовна діаспора!

ЄДИНІ — Sat, 18 Dec 2010 13:08:02 GMT

11 липня 2010

Як правило, багато хто вважає, що за кордон їдуть у пошуках кращої долі та легшої копійки. Втім ті, хто так вважaє, часто не замислюються над катастрофічними масштабами заробітчанської міграції, яких вона досягла за останні 12 років та над її болючими наслідками для самого ж українського суспільства. Адже, за неофіційними даними, на заробітках за кордоном перебувають 7 (сім) мільйонів громадян України. Це може бути населенням невеликої держави. $CUT$

Відтак у цієї "заробітчанської країни” є певні звичаї, проблеми та незгоди. Проте, коли є велике суспільство, воно має якось структуризуватися і навіть за кордоном. Відповідно, опинившись за кордоном, люди об’єднуються, щоб якось організувати своє життя, встановити стосунки, групуватися за інтересами тощо. Особливо так трапляється тоді, коли цими людьми ніхто не цікавиться, і особливо якщо вони без документів, тобто - нелегали. За останні 10-12 років різноманітні громадські організації в Італії об’єднують тих, хто сумує за Батьківщиною, за рідним словом. Тут люди, можна сказати, живлять свої духовні потреби. Хто хоча б трішки знайомий з даною тематикою, погодиться в тому, що більш ніш десятирічний досвід масової української імміграції як в Італії, так і в інших країнах Європи з тимчасового явища поїздок на заробітки помалу набирає щораз більш характерних ознак сталої діаспори. Проте, чи термін «діаспора» вже сьогодні може бути застосований для охарактеризування української спільноти у Італії, залишається питанням поки що досить дискусійним, оскільки на це є вагомі ознаки.

З огляду на це, вважаємо що було б дуже важливо, якби в Італії створилась одна єдина всеукраїнська організація, яка б мала чіткий виражений соціальний та політичний напрям, конкретний підхід до безлічі проблематик з якими громадяни України зіштовхуються щоденно у своєму тутешньому житті, щоб чітко сформулювала проблеми української еміграції, конкретніше ставила б перед собою завдання захисту прав та інтересів громадян України в Італії. І основне – організація, яка сформулювала б еміграційну проблему перед Україною і до того ж саме - в Україні! Адже, незважаючи на всі запевнення сучасного "українського" уряду щодо поліпшення життя в Україні, явище заробітчанства є і сьогодні залишається закритим "табу" для самого ж українського суспільства. Ми вважаємо, що якщо не буде такої української сили, яка висвітлить увесь розріз проблем українських емігрантів в світі, починаючи з документів і завершуючи моральним аспектом, соціальними проблемами, то цю проблему не буде розв’язано ніколи! Часто пересічному українцеві в Україні, напевно, здається, що за кордоном у наших земляків проблем значно менше... Трудова еміграція завжди була явищем підневільного існування та національного пригнічення народу з боку окупаційних режимів в Україні. На сьогоднішній день, українська трудова еміграція – це сім мільйонів українських громадян, котрі працюють у Європі. Нас часто називають "четвертою хвилею”, але насправді в Італії сьогодні не існує жодної української діаспори, як дехто хоче це показати, а є просто українське заробітчанство, і не треба плутати цих понять! Колишня українська діаспора в світі з’являлася в часи репресій проти українського народу. Це були люди, які просто були змушені покинути Батьківщину й асимілюватися в чужий народ і залишитись там жити назавжди, проте - зуміли зберегти все те, що є українським! Тут в Італії, ситуація є абсолютно відмінною, оскільки мова йде не про біженців, а про вільних громадян України, які виїхали з України, щоб допомогти економічно власним родинам. Діти заробітчан, які народжуються в Італії - реєструються батьками в Консульстві України як громадяни України, а не Італії, оскільки італійське законодавство не передбачає автоматичне набуття громадянства при народженні. Тому, коли хтось починає насмілюватись казати, що це є діаспора, то це не так, адже сьогодні в Україні немає репресій, а тоді люди були змушені покинути Батьківщину від повної безвиході. На даний момент є багато громадян України, які перебувають тут на заробітках і хочуть повернутися додому в Україну, з-за умови, якщо в Україні для цього будуть сприятливі умови. Але для цього повинні бути не слова, не декларації, не виступи з трибун, а реальні кроки українського політикуму і уряду. І потреба у втіленні таких кроків назріла саме тепер. Якщо ми прогавимо цей момент зараз, то може відбутися справжній зрив, і ми впадемо на ще більше дно в контексті "патріотичного виховання", "відродження нації" тощо, особливо при сучасному "українському" уряді та президентові.

(Щодо самого терміну «діаспора», то в нашій державі це слово часто трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світі; в інших — лише дисперсні (розпорошені) їх частини, що не становлять якоїсь спільноти; нарешті, діаспорою вважають усіх українців поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Неоднозначне тлумачення поняття «діаспора» призводить до розмаїття його визначень та заплутань, залишаючи з боку її законну дефініцію. За своєю структурою діаспора виступає у двох основних формах: дисперсій — невеликих вкраплень в іноетнічному масиві; компактних утворень — суцільних етнічних районів. Щодо природи діаспори, то вона утворюється внаслідок насильницького відторгнення частини етносу від основного масиву.)

На жаль, сучасний український уряд досі так і не спромігся ухвалити чітку соціальну програму перспективного розвитку України, яка включала б у себе "еміграційний” розділ і яка системно пов’язувала б цей семимільйонний факт економічної розрухи в державі й із внутрішньою соціальною політикою, і на рівні міждержавних відносин, де працюють українські емігранти-нелегали. Взагалі створюється враження, що проблеми 7 мільйонів громадян України, які здебільшого останні 12 років тягнуть на своїх плечах проблеми української економіки та буквально рятують її від повного колапсу, сучасний уряд намірений це не помічати. Без вирішення емігрантської проблеми в комплексі не може бути економічно-соціального поступу й у самій Україні. Якщо тепер питання еміграції не порушуватимуть на високому рівні, то за тенденцій, які збережуться, ще через декілька років ми матимемо ще сім мільйонів десь, але не в Україні! І станеться так, що de jure буде українська держава, але de facto не буде українського народу...

Отже, що потрібно зробити, аби вирішити проблеми з вимушеним тимчасовим проживанням і працею за кордоном? Ми зібрали ці питання в реальні пропозиції, і хотілося б, щоб якісь політичні сили в Україні прислухалися до нас. Адже виходимо на такий рівень, бо прагнемо, щоб в Україні з’явилася така політична сила, яка б нас почула і через яку ми - громадяни України, за кордоном змогли б озвучувати наші емігрантські проблеми в Україні. Скажімо, однією з найактуальніших серед заробітчан нині є проблема пенсійного забезпечення. Пенсій для заробітчан в Україні не передбачено і по сьогодні. Сотні тисяч українців, які працюють за кордоном і "тримають на плечах” українську економіку, бо передають гроші своїм родинам, не мають жодних соціальних гарантій з боку держави і не знають яке "майбутнє" на них колись чекає в Україні, оскільки більша частина заробітчан все ж таки повернеться додому! Сьогодні урядовці починають говорити про "економічне відродження" в країні, проте вони не враховують те, що це сталося не завдяки їхнім старанням чи професіоналізму, а саме завдяки заробітчанам! Якби питання заробітчанства вирішували, то, напевно, і хід України в Європу був би швидшим, навіть якщо це аж ніяк не входить у стратегічні плани Росії.

Gruppo musicale “Jedyni” - la nostra storia dall'anno 2000

ЄДИНІ — Sat, 18 Dec 2010 12:59:36 GMT

23 maggio 2010

Il gruppo musicale "Jedyni" è stato fondato da noi a Roma nell'anno 1999. L'idea di fondare il nostro gruppo è nata da un concreto bisogno di promuovere la coesione e l'unità degli ucraini in Italia per il loro sostegno morale e spirituale nonché per lo sviluppo delle tradizioni ucraine all'estero. $CUT$

I membri del nostro gruppo sono studenti ucraini che studiano in varie università romane. A partire dalla seconda metà dall'anno 1999 la presenza dei cittadini ucraini in Italia è aumentata notevolmente a causa di molti probremi di carattere politico-sociale ed economico in Ucraina di allora. Perciò incontrandoci spesso per strada o dopo la celebrazione eucaristica nelle nostre chiese che a Roma ce ne sono 3, potevamo vicendevolmente scambiarci quattro parole raccontando l'uno all'altro le proprie esperienze della vita da immigrati. Ascoltando gli altri e capendo le loro situazioni spesso difficili e disagiose in un paese straniero, spesso non conoscendo neanche la lingua del posto, dentro di noi nasceva un forte bisogno di agire per fornirli un aiuto concreto, una spalla per piangere e incoraggiare...

Proprio così, il 12 novembre del 1999 nel giorno della festa di un nostro santo ucraino - San Giosafat, le spoglie del quale si trovano tutt'ora nella Basilica di San Pietro in Vaticano, noi cinque: padre Oleksiy Saranchuk, Roman Riznyak, padre Yuriy Drizd, Andriy Hrytsevych e dott. Mykhaylo Perun (il quale è il nostro manager) ci siamo incontrati per discutere la situazione riguardante i nostri connazionali e per decidere in che modo potevamo aiutarli. Visto che tutti noi cinque eravamo anche musicisti, allora abbiamo deciso di fondare un gruppo musicale, in quanto proprio la musica spesso è la miglior cura dello spirito. E così è stato deciso. Dopo la decisione unanimamente presa è venuto fuori un altro problema e cioè come chiamare il nostro gruppo? Di proproste ce n'era una marea, ma alla fine siamo riusciti a trovare un nome giusto che è quello - "jedyni” che nella traduzione dall'ucraino all'italiano significa "unici” visto che lo scopo ed il carisma del nostro gruppo consistono proprio nell'unire. In dieci anni della nostra attività artistica in Italia, noi abbiamo fatto 98 concerti da nord a sud, da ovest a est, ovunque ove sono presenti le nostre comunità ucraine. Durante questo periodo abbiamo inciso 2 album e una cassetta audio. Con grande gioia ricordardiamo i nostri concerti a Roma, Milano, Novara, Arona, Borgomanero, Genova, Treviso, Reggio Emilia, Bologna, Modena, Mantova, Ferrara, Perugia, Firenze, Terni, Napoli, Caserta, Parete, Mondragone, Salerno, Reggio Calabria e in molte altre città italiane. Inoltre, abbiamo partecipato ai vari festival internazionali di musica e di cultura specie nelle città di Rimini e di Ravenna alle quali abbiamo ufficialmente presentato il nostro paese – Ucraina. Inoltre, in questi anni il nostro gruppo è stato più volte premiato anche per la sua professionalità e la promozione della propria cultura dalle autorità italiane ed ucraine.

L'ultimo premio ci è stato conferito dal Comune di Roma tramite l'On.le Tetyana Kuzyk durante i festeggiamenti del 10 anniversario della Festa della Mamma che si sono tenuti a Roma presso la Cattedrale di Santa Sofia e l'Università Cattolica Ucraina il 9 maggio scorso. La prima Festa della Mamma fu promossa ed organizzata su iniziativa del nostro gruppo a Roma il 14 maggio del 2000 per onorare la Madre e l'Anno Giubilare 2000. Il tempo durante il quale noi in questi 10 anni abbiamo dedicato e continuiamo ancora oggi a dedicare ai nostri connazionali, non è possibile chiamate perso, anche se c'è chi lo pensa così davvero, anche perché così la sua essenza altrimenti potrebbe essere considerata come una cinica misura in termini puramente materiali. Come l'amore per la propria terra natale, per la casa dei genitori, così è anche il nostro ministero per la nostra gente presente qui in Italia che è dovuto a un messaggio spontaneo di anime creative che vogliono davvero esprimere la propria vicinanza ed amore al popolo a cui appartengono. Pertanto, riteniamo che questa nostra attività è più pragmatica che teorica, anche se ancora oggi noi non siamo molto conosciuti sia in Italia che in Ucraina. Ma nonostante ciò, nel corso degli anni, noi abbiamo notato che la nostra professionalità e la fama popolare è aumentata notevolmente e non solo tra gli ucraini ma anche tra gli italiani. Ogni anno il nostro repertorio si arricchisce sempre di più di nuove canzoni e nello stesso tempo cerchiamo sempre di trovare nuovi modi per presentare il nostro gruppo ad un auditorio italiano più vasto, nonché già da anni collaboriamo con molti importanti cantanti e musicisti ucraini.

Nel caso qualcuno volesse ascoltare i nostri album (in lingua ucraina) degli anni 2000 e 2005 in internet, lo può fare visitando il seguente sito:

http://www.kyrios.org.ua/music/religious-music/185-gurt-edini-religijna-muzika.html

Come è stata festeggiata dagli ucraini a Roma la prima Festa della Mamma nel 2000?

Nell'anno Giubilare 2000 la Festa della Mamma non veniva festeggiata molto diversamente da come viene festeggiata oggi nell'anno 2010. Organizzando i festeggiamenti in occasione di questa festa così importante per le mamme ucraine, che si trovano qui in Italia per via del destino, a distanza di migliaia di chilomentri dal proprio paese e prive dall'affetto dei loro cari, noi abbiamo incontrato molte difficoltà a livello organizzativo, ma grazie all'impegno comune e alla stragrande volontà sia da parte dei rappresentanti della nostra Chiesa Cattolica Ucraina a Roma sia da parte di molti studenti e seminaristi ucraini, alla fine siamo riusciti ad organizzarla. Facevamo tutto da soli, ma ne valeva veramente la pena! In ogni caso, la prima celebrazione della Festa della Mamma nel 2000 ha avuto luogo qui a Roma in campo aperto, che è di fronte alla Cattedrale Ucraina di Santa Sofia e l'Università Cattolica Ucraina di San Clemente. In quel giorno c'erano circa 150 persone dalla città di Roma e dintorni. Il tempo era bello, soleggiato. Il nostro concerto era costituito da due parti: spirituale e laica. La gente era felice, ma nello stesso tempo ache triste, che li mancava molto l'affetto dei cari, degli amici, dei conoscenti. Però, bisogna sottolineare che questa festa è stata un vero trionfo per le future celebrazioni. Quindi, come è già stato accennato prima, la prima celebrazione della Festa della Mamma che noi ucraini abbiamo celebrato a Roma si è svolta in data del 14 maggio del 2000 su iniziativa del nostro gruppo con la benedizione di Sua Eccellenza vescovo Ivan (Khoma), col sostegno congiunto della Casa Generalizia dei padri Basiliani, specialmente dal padre Generale dell'Ordine dei padri Basiliani che ora è il Visitatore Apostolico per i cattolici ucraini in Italia e Spagna il vescovo Dionigi (Lyakhovych) OSBM, dai padri Rettori del Pontificio Collegio Ucraino di San Giosafat e del Patrocinio della BMV a Roma padre Genesio Viomar OSBM, padre. Teodoro Galizki, OSBM, padre Eugenio Nebesnyak, SDB, seminaristi e studenti che hanno contribuito moltissimo per organizzare questo evento.

Come si valuta l'organizzazione e la celebrazione della Festa della Mamma nel 2010 che noi abbiamo avviato nel 2000?

Oggi stiamo assistendo alla celebrazione di grandi dimensioni. E questo è bene. Ogni anno per i festeggiamenti dall'Ucraina vengono sempre nuovi cantanti di fama popolare internazionale. Per noi ucraini, questa è una grande opportunità per incontrare i nosti amici e conoscenti che si trovano in varie parti d'Italia e di conoscere meglio questa meravigliosa Città Eterna, la sua storia, le sue ricchezze, il suo fascino, ecc. Il grande merito di questo contributo è dell'ex coordinatore pastorale per i cattolici ucraini in Italia del padre Basilio Potochnyak, che, insieme al comitato organizzativo nell'anno 2002 ha dato a questo evento una svolta così importante. Per gli ucraini, che ormai da dieci anni vengono a Roma per festeggiare la Festa della Mamma, la nostra Chiesa Cattolica Ucraina ha organizzato anche una vasta gamma di ministeri che comprende la veglia notturna, la confessione, il ritiro spirituale e molto altro ancora.

Ecco come era composto il nostro gruppo nel 2000:

Andriy Hrytsevych (leader del gruppo (2000-2004), tastiera e back vocal).

Padre Oleksiy Saranchuk (vocalista, chitarrista).

Padre Yuriy Drizd (tastiera e back vocal).

Roman Riznyak (vocalista, percussionista).

Dott. Mykhaylo Perun – manager.

Nel 2001 a far parte del nostro gruppo è venuto Mykhaylo Partyka (vocalista, chitarrista). Nell'anno 2003 - Vasyl Tymishak (vocalista e bassista). In data del 12 maggio 2004 è stato eletto il nuovo leader del nostro gruppo musicale "Jedyni” Vasyl Tymishak.

НАМ СЬОГОДНІ - 10 РОКІВ

ЄДИНІ — Sat, 18 Dec 2010 12:52:45 GMT

14 травня 2010

..."і 10 років, як єдина мить,
злетіли без повернення в блакить"...

Навіть не віриться, що від 14.05.2000 року вже минуло 10 років. 10 років від того дня, коли наша вокально-інструментальна формація "Єдині" вперше на римській землі виступила зі своїм першим концертом на Свято Матері... Згадуючи про той історичний день, наші серця сповнюються сьогодні багатьма позитивними емоціями, радістю, хвилюванням та гордістю. $CUT$

Як і цього року так і 10 років тому, День Матері був яскраво світлим і сонячним. На співочому полі, що знаходиться перед Українським Католицьким Університетом та Собором Св. Софії (40-ліття якого виповнилось саме цього року) де і по сьогоднішній день відбуваються урочисті святкування Дня Матері, о 16:00 зібрались українські матері з Риму та околиць в очікуванні початку концерту. Вступне слово виголосив покійний владика Іван (Хома) з благословення якого це свято стало можливим і привітав всіх присутніх мирян та духовенство. У своєму виступі владика приділив особливу увагу матерям та важливості ролі матері як берегині української сім'ї. Слова розради та підтримки владики Івана надали українським матерія в той день неабиякої наснаги. Сльози болю і водночас радості зтискали серце, адже у той час вони були тут зовсім одні...без сімей, дітей.

Після вступного слова владики Івана, слово взяв наш колишній член гурту о. Віталій Тарасенко, який зараз є капеланом для українців у м. Генуї і привітав матерів з їх святом - святом Матері. І полилась наша перша авторська пісня "Благословенна мить", а за нею і пісня про матір та інші...

В той день нас всіх було зовсім небагато, чоловік 150, але дух свята відчувався досить сильно. Раділи всі і ми і матері, співали разом, веселились. Цей день запам'ятався нам назавжди, бо навіть і зараз, закриваючи очі, ми бачимо цю святкову атмосферу.

У 2001 році, а саме 13 травня, ми вдруге провели Свято Матері, та однак, із-за кліматичних умов ми були змушені провести його у прміщенні УКУ. В 2001 році українців було вже надто більше. Актовий зал Українського Католицького Університету був вщент заповнений, тож багато наших людей відбули святкування Дня Матері просто на сходовій клітці.

У 2002 році, а саме 11-12 травня, нашу ініціативу підтримав та усоліднив колишній пасторальний координатор для українців в Італії, о. Василь Поточняк, який, зробив надзвичайно вагомий внесок щодо розвитку та маштабності Свята Матері для українців в Італії.

Щодо цьогорічного святкування Дня Матері у Римі, то можемо з певністю сказати про те, що це свято було справді велики ювілейним торжеством для всіх, а особливо для нашого гурту, як засновника. Для українських матерів цього року довгоочікуваний концерт приурочений Дню Матері розпочався у 13.30. У цьому ювілейному концерті взяли участь відомі українські естрадні виконавці серед яких були: заслужена артистка України з Івано-Франківська Ірина Лончина, лауреат міжнародних фестивалів Анжела Вербицька, наша вокально-інструментальна формація "Єдині" , яка є лауреатом міжнародних фестивалів у м. Ріміні та м. Каттоліка, заслужені артисти України брати Дмитро та Назарій Яремчуки, народний артист України Степан Гіга разом з сином Степаном. Закінчив ювілейні святкування гурт «Мері», якого українці довго не хотіли відпускати зі сцени.

І яке ж Свято Матері без традиційної лотереї та феєрверку? Це уможливив президент Італо-української християнської асоціації Маріо Тронка. Делегована від мерії міста Риму з питань міграції пані Тетяна Кузик під час концертної програми вручила почесні відзнаки тим, хто в особливий спосіб протягом цих років уможливлювали це свято. Дуже шкода, що у цей так важливий для нашого гурту день з нами на сцені не було деяких теперішніх членів нашого гурту Михайла Партики та д-р. Михайла Перуна, який є нашим продюсером, а також наших колишніх членів гурту, які є співзасновниками гурту "Єдині" та Свята Матері в Римі: о. Віталія Тарасенка, о. Олексія Саранчука та о. Юрія Дрозда. Ми щераз і щераз хочемо висловити нашу щиру подяку преосвященному владиці Діонісієві (Ляховичу), ЧСВВ, Секретареві Апостольського Візитатора о. д-н. Іванові Стефуракові та його дружині Вірі, пасторальному координаторові для українців в Італії о. Олександрові Cапункові, Голові релігійного товариства українців католиків в Італії «Свята Софія» о. д-р. Іванові Дацькові, ведучим Ювілейного концерту, нашим матерям за дар життя та виховання, всім нашим друзям, фанам, спонсорам та всім українським матерям в Італії. І в особливий спосіб складаємо нашу подяку організаційному комітетові, який доклав надзвичайно багато зусиль для проведення цього Ювілейного Святкування Дня Матері (2010) та за встановлення правди!

Гурт "Єдині"