Сутність єдності в контексті збереження української ідентичності в умовах іміґрації
До теми про необхідність переосмислення нами українцями в Італії сутності єдності як середника цілісності і збереження нашої ідентичності на чужині, підштовхнули нашу вокально-інструментальну формацію «Єдині» наші часті роздуми про неодноразові спроби об'єднання українців в Італії. Щирі намагання першого пасторального координатора для українців в Італії о. Василя Поточняка, а потім і голів українських товариств в Італії та Посольства України в Італії дали непоганий поштовх для осмислення цієї місії, але щось не спрацювало... Що ж стало перешкодою на шляху об'єднання?...
У нашій статті ми не маємо бажання розводити полеміки навколо цього питання, адже ми самі є творцями історії і ніким іншим як нами ця історія пишеться щодня, а тому старатимемось разом знайти шляхи щодо подолання упереджень по відношенню до все ж таки можливого об'єднання, шляхи, які з певністю допоможуть нам всім зрозуміти сратегічну важливість сутності єдності, її важливість у контексті збереження нашої ідентичності як українців у вихорі цього тимчасово-затяжного феномену заробітчанства на чужині.
Я + ТИ = ДІЯТИ!
Кожна особистість є неповторною в собі і це повинен оцінити та усвідомити кожен з нас. Цінність тої чи іншої особи полягає саме в її неповторності, а тому ця неповторність повинна бути для нас не упередженням а нагодою до прийняття її такою якою саме вона і є. Якщо та чи інша особа діє відмінно від нас, то це не означає що вона не є "нашою” а навпаки — її дії мають бути для нас нагодою до задуми над тим: чому саме вона так чинить? Тому на сьогоднішній день ми знаходимось у потрійній площині між ЇЇ ідеалом, МОЇМ ідеалом та ОСНОВНИМ ІДЕАЛОМ, яким є — ЄДНІСТЬ! Часто відгороджуючи "її” від себе ми самі хочемо досягти цей основний ідеал, але саме в той момент ми самі стаємо заручниками самообману, оскільки єдність прагне злуки, а тому для досягнення єдності ми мусимо бути з "нею”, ми мусимо "її” сприйняти, прийняти її такою якою вона є і вирушити в дорогу саме з "нею”, бо лише з "нею” ми зможемо здобути Єдність. Не варто обманювати себе " у правоті” і звинувачувати когось у "грісі”, бо це не приведе НАС до ЄДНОСТІ, а тим часом в клопотах та тривогах минає наше життя на чужині, минають дні, місяці, роки, десятки років, а ми і далі у підніжжі гори, ім'я якої — Єдність. Прийнявши "ЇЇ” МИ разом зможемо зробити набагато більше, бо як і Я так і ВОНА обоє маємо Богом дані дари, а тому МИ разом творимо ЄДНІСТЬ. Якщо ми зможемо це збагнути, то підняття на гору Єдність не буде важким і болючим, а навпаки — радісним і приємним.
Потрібно діяти, бо лише дія є показником зрілості! Якщо ми відкриємось нашим "опонентам” які є такими самими українцями як і ми і матимемо добру волю то тоді ми станемо справжньою великою силою впливу. Пам'ятаймо, що здійснення цієї мети є можливе, потрібно лише переступити через своє власне "я”, бо "ми” - має більшу вагу і цінність а тому разом — зможемо продемонструвати всім власний модерний план успіху. Тому зростаючий, прагматичний і щирий, без ілюзій, діалог мого "я” і "я” мого побратима-українця по обидва боки власних упереджень є надзвичайно потрібний нам обом і особливо в умовах іміграції. Впродовж століть нам занадто тяжко дістається благо і воля на нашій Неньці Україні, а тому ми не можемо дозволили собі спочивати на хмарах сентиментальних ілюзій і сліпо наступати в мільйонний раз на граблі наших предків. Світ жорстокий, живе за стандартами фальшивої демократії напоказ і це однакова правда для так званого вільного світу і нас - пострадянських мучеників "епохи змін”.
Проблема невикористаних можливостей
На сьогоднішній день в Італії зареєстровано близько 100 українських і українсько-італійських асоціацій. Це гарно і тішить серце, але що потрібно нам українцям в Італії? Кількість чи якість?... Скільки членів є на сьогоднішній день в цих асоціаціях? 90 % з зареєстрованих на сьогодні в Італії українських асоціацій мають не більше як 20 членів. Який в цьому сенс? Чи не краще ці всі асоціації об'єднати в одну-єдину потужну громадську організацію і мати вже готові по цілій території свої представництва?... Ні, нам, українцям, на превеликий жаль, потрібне число, а не якість, бо вже так є з давніх-давен, що де два українці — там три гетьмани... Не будуймо собі окремий собор виключно для себе, а спільно об'єднаймо зусилля в побудові одного могутнього Собору Єдності, який об'єднав би і захистив усіх нас українців тут на чужині. Погляньмо на структуру багатьох італійський провідних національних організацій, навіть профспілкових. Щодо останніх, то всі вони мають у собі різні організації які працюють за різними напрямками, але в одній-єдиній команді і всі працюють в ім'я цієї команди!
Сьогодні як ніколи українцям в Італії потрібна одна-єдина структура, кінцева мета якої є одна – початок функціонування впливового та ефективного українського громадського об’єднання. Всі ми українці повинні мати розуміння того, що має існувати у цій країні єдина потужна енергійна і авторитетна організація, яка стане опорою для українців у всьому, захистить наші громадянські права і свободи, яка працюватиме на нас і про яку будуть знати у всіх суб’єктах Італії та за кордоном. Очевидно, що до органів цієї організації повинні бути обрані авторитетні представники української громади Італії, проте їх вибір повинні зробити ми - українські громадяни. Звісно, щоб забезпечити її поточну діяльність, необхідне її фінансування. Тому якщо усі українські товариства в Італії об’єднаються в одну-єдину Організацію, не припиняючи при цьому своєї діяльності, оскільки будуть її складовою частиною, то в такий спосіб зможемо забезпечити її функціонування і мати певність в нашому захисті та евентуальній допомозі.
Дещо про наші спільні помилки і втрачені можливості
Багато хто з нас не маючи попереднього чіткого досвіду у роботі з громадськістю, при створенні асоціацій, зіткнувся з багатьма проблемами та бюрократичними приписами італійського законодавства, як і багато хто з нас дали себе остудити затяжним періодом творення української громади, кинувшись в цю діяльність не розвиваючи низових структур своєї громадської організації. Дуже шкода, що в період 2000-2003 років, коли по всій Італії формувалися українські громади (не маємо на увазі церковних), творці цих громад не прийняли між "своїх” інших "своїх” з незрівнянно більшим знанням у цій сфері, як і не вдалося переконати цих лідерів у тому, що найголовніше в розбудові справжньої громади – це фундамент з істинно професійних і патріотичних осіб. Часто туди попадали просто випадкові люди...
Ми добре пам’ятємо ті часи, оскільки з 2000 року часто приїжджаючи з концертами до наших громад, які є як на півночі так і на півдні, як на заході так і на сході Італії, ми були свідками шокуючих подій, які досить часто відбувалися імпульсивно, форсовано, часто з упередженнями до тих чи інших осіб громади не зважаючи на наші зауваги і поради. Найбільше помилок полягало в браку досвіду цих лідерів і в небажанні усвідомити те, що до них вже іншими багато що було зроблено. І це не дивно, бо часто вони не мали відповідного досвіду у цій сфері і, не бажаючи прислухатись до когось, керувались лише власним "я”. А тому, на жаль, від цієї їхньої діяльності українці в Італії залишились по сьогодні у підніжжі гори Єдність.
Особливо це виявилось в ключових питаннях: політичної моделі єдиного українського товариства в Італії, його економічної і правової сторони, що стала інструментом розчарування багатьох, зневіри і початком масових реєстрацій окремих місцевих асоціацій по всій території Італії. Проте на той час в Італії вже існувала багаторічна модель іншої неприбуткової організації, яка вже мала визнане в світі ім'я і яку можна було реорганізувати і надати їй ще більш вагомого значення за допомогою відповідних середників та фондів які на той час були, але, нажаль, так не сталось...Проте, ключовою тут була інша проблема - штучне звуження сфери доступу до цього товариства "інакомислячим” та послідовне і чітке ігнорування тими, які вже попередньо дещо зробили для українців в Італії і яких українців в Італії вже знали. В ескалації цієї проблеми був значний елемент власного зацікавлення і тому вклад "інших” вирішувався лише в закритому колі як завжди "своїх”...
Та це було колись, а тому слід повернуться у сьогодення щоб знайти шляхи щодо подолання упереджень по відношенню до все ж таки можливого об'єднання у вихорі цього тимчасово-затяжного феномену заробітчанства на чужині.
На сьогоднішній день величезна кількість українських громадських організацій в Італії встидаються зізнатись в елементарній нестачі коштів для існування і продовжують героїчно імітувати громадську діяльність без грошей і засобів виходу в інформаційний простір. Ця ілюзія самозаспокоєння, ніби українці мають в Італії ефективну громадську діяльність, не може тривати надалі, бо ми остаточно програємо. Більшість наших проблем в Італії зараз неможливо вирішити без світового інформаційного простору, а тому інформаційний простір для громадських структур українців в Італії повинен бути вільним і неупередженим!
Коли майбутнє твориться сьогодні...
Зараз українці як в Україні так і в Італії переживають не найкращі часи. Слабкість України збільшує число імігрантів, продовжує поповнювати її 4-ту хвилю і виставляє громадян на ймовірність асиміляції між іншими народами світу. Не секрет, що світова криза посилила національний егоїзм і фактично ксенофобію сильних держав, між якими живуть українці і це ще більше перешкоджає збереженню української громади чи попередньо сформованої століттями діаспори в наступних поколіннях. Як заробітчани так і діаспора повинні зберігати власну самобутність, адже вона єдина може чесно поглянути на українську громаду зі сторони і спробувати допомогти їй встановити вірний діагноз щодо наявності в них української ідентичності. Українці в жодному разі не повинні додавати собі ілюзій на рахунок того, що нас любить демократична Америка чи Європа. Тому дуже доречним є сучасне тлумачення тези "Україна для українців”, а отже в час загальної нестабільності в цілому світі, нам громадянам України в Італії як і нашим землякам в Україні, потрібно усвідомити що лише спільне "Я” + "Ти” дасть нам змогу = ефективно діяти!
|
