Політичну картку "друга державна мова – російська” антиукраїнські діячі використовували не раз. Та, щоб цього досягти, потрібно змінити Конституцію України, а це – справа не проста. Законопроект Колесніченка-Ківалова – їхній хід конем: нема змоги зробити російську другою державною, використаємо інший метод: девальвуємо, знецінимо сам статус державної в Україні, перетворюючи його на суто номінальний і нічого не вартий. За цим законопроектом державна українська мова втрачає всі свої позиції на території України: що державна, що регіональна, що українська, що російська, ромська, румунська, угорська стане однаково (загалом 18 мов за законопроектом належать до регіональних мов або мов меншин України: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька).

 

Ось як працюватиме цей законопроект, якщо перетвориться на закон: "За умови, якщо кількість осіб – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення”, ця мова автоматично набуває усіх прав державної і може використовуватися у всіх сферах освіти, науки, судочинства, діловодства... Більше того, "за рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої складає менше 10 відсотків населення відповідної території”(частина 3 статті 7). Тобто, було б владне бажання, а набереться 10 відсотків "носіїв мови” чи не набереться – не так вже й важливо.

 

Викинути українську мову зі свого життя можна буде з власної ініціативи. Потрібно зібрати підписи понад 10 відсотків осіб, які мешкають на певній території, і "місцева рада буде зобов’язана прийняти відповідне рішення протягом 30 днів з моменту надходження підписних листів”. Але робити додаткові рухи – не обов’язково, цей законопроект все бере на себе. Ним передбачено, що Кабінет Міністрів України повинен "доручити спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі статистики, його територіальним органам у тримісячний термін забезпечити відповідні місцеві ради даними Всеукраїнського перепису населення про мовний склад населення адміністративно-територіальних одиниць відповідно до частини третьої статті 7 цього Закону”. Орієнтовно через три місяці після набуття чинності цього закону коліщатка запрацюють, і статус державної мови стане суто номінальним, а статус офіційної де-факто і де-юре отримають інші мови, перш за все російська, бо ж саме "носіїв російської мови” на території України – найбільше.

 

Не оминає законопроект Колесніченка-Ківалова і питання мови ЗМІ, видавництв, реклами, кінодублювання, сфери обслуговування. Позиції української мови тут без питань здаються на користь регіональних мов або мов нацменшин (читай на користь російської мови).

 

Мета цього закону сформульована як "сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови” (частина 3 статті 5). Та що робити у ситуації, якщо, приміром, на одній території знайдеться десять груп по десять відсотків населення кожна, які хотітимуть, щоб все навколо, суди, освіта (дошкільна, середня, вища), органи влади функціонували їхньою мовою. Це означатиме, що кожен чиновник (суддя, вчитель, лікар) повинен знати десять мов, чи одну посаду повинні займати десять чиновників (суддів, вчителів, лікарів), щоб забезпечити "права” кожного? Подібні "нюанси” законопроектом не передбачені. Як і його відповідність статті 10 Конституції України: "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.

 

Юрій ФАРТУШНИЙ, юрист громадського руху "Не будь байдужим!”: "Фактично цим законопроектом впроваджується навіть не двомовність, а "одноязычие”. Україна – правова держава (так написано в Конституції України, хоч нею нинішня влада і крутить як циган сонцем). Це означає, що елементом конституційного ладу в Україні є державна мова, українська. А всі заходи, спрямовані на утиск державної мови, становлять загрозу конституційному і державному ладу України, якщо йти по букві закону. Якби подібні речі прозвучали у державі, де принцип верховенства права існує не лише на папері, а справді діє, то проти людей, які це сказали, порушували б судові справи і кримінально їх переслідували, бо їхні ідеї несуть загрозу цілісності держави.

 

Автори законопроекту (Колесніченко-Ківалов) займаються підміною понять – залишають за українською мовою статус державної і в той же час наділяють "регіональні мови, мови нацменшин” її повноваженнями. У даному проекті закону не передбачається жодних гарантій для використання української мови, окрім її функціонування в Збройних силах України (знаємо, як там вона "використовується” - на рівні "стій”, "струнко”). Розуміємо, що 10 відсотків (чисельний поріг, вказаний у законопроекті) – це саме російськомовні. Отже, всі права в Україні отримує російська мова".

 

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч: "Найсильніше обурює лукавство цього указу. Намагання "красивими” словами замаскувати його істинну суть, його антиконституційність і антиукраїнськість. Якщо підмінювати державну мову освіти, судів на мову, якою розмовляють в тих чи інших регіонах, то можна тоді підмінювати і герб, і гімн, і валюту... Там, де компактно проживає якась меншина, давайте змінимо український гімн на гімн Молдови, Румунії чи Росії. Чому ні? Цей законопроект – крок у цей бік. Не треба вдавати, що це – не так".

 

Обурює й те, що – поза цим текстом: законопроектом порушують суспільну рівновагу. У мене десятки друзів-росіян, письменники, лікарі, представники всіх професій... Всі вони говорять, що почувають себе комфортно тут зі своєю російськомовністю. Україна - дивовижно толерантна у цьому розумінні, аж занадто, без почуття міри. Навіщо вдавати, що є якась проблема? Це - щонайменше смішно. Президент зараз може торжествувати. Він казав, що "ми повинні створити небезпечне життя в Україні” (обмовка по Фрейду). Що обіцяв – те і зробив. Законопроект Колесніченка-Ківалова - це їхній заклик до громадянської війни. Але він же ж може стати прелюдією до їхньої поразки. Все – в наших руках.

 

Лариса МАСЕНКО, професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, соціолінгвіст: Це - жахливий законопроект, спрямований на поділ України, на знищення держави. Він загрожує територіальній цілісності та державній безпеці і підриває державний статус української мови, мови, яка об’єднує і консолідує нашу країну.