Новини
Меню сайту

Категорії розділу
Різне [55]
Особисті матеріали [15]

Статистика

geolocalizzare le statistiche

Вітаю Вас, Приятеле/Приятелько · RSS 20.11.2017, 14:42

Головна » Статті » Різне

Павло Дворський: «На гастролі завжди беру тенісну ракетку»
- Концертне життя триває, – розпочав пан Павло. – Участь у фестивалях, конкурсах, у журі дитячих і дорослих фестивалів. А найголовніше – концерти, коли йдеш до людей в усіх куточках України. Маю, зокрема, виступи у містах Кримського півострова – у Судаку, Керчі, Сімферополі... Люди чекають української пісні, хочуть чути мелодійну, задушевну пісню, за якою скучили. Зараз ситуація, що на всіх теле- і радіостанціях звучить будь-яка музика, але не українська. А так хотілося б, щоб в Україні звучала українська пісня!

- Ви виступаєте не лише в Україні...

- Так. Усю глибину української пісні відчуваєш саме тоді, коли їдеш далеко за кордон – у Росію, Молдову, країни Прибалтики, Італію... Там люди спраглі рідної пісні. Й італійці просять співати українських пісень. Так само, у Канаді, США, Австралії... Співаю про рідну землю, про наші проблеми, про чарівне й неповторне кохання – про те, що зачіпає серця людей, робить їх добрішими. Люди шукають позитивних емоцій. Після концертів до мене підходять і запитують, чому так рідко звучать мої пісні в Україні... Хотілося б державної підтримки. Розумію, що тепер майже усі канали приватні. За кордоном теж приватні канали, але є держава і закони, які оберігають національні інтереси.

- Попри все, у вас чимало нових пісень...

- Звичайно, працюю над новими піснями на вірші Галини Калюжної, Віктора Герасименка, Вадима Крищенка, Неоніли Стефурак, Богдана Кульчицького... Наступного року планую завершити роботу над альбомом італійською мовою. У мене уже є альбом італійських пісень Саncone de passione, а цього разу будуть переклади українських пісень італійською. Альбом матиме назву Stella cadentis – "Стожари”. Тут буде вміщено мої пісні "Стожари”, "Мама Марія”, "Ночі кохання”, "Ніхто так не любив”, "Кохання може все” у перекладі Даніели Агостінеллі. Даніела закінчила Римський університет, факультет російської філології, але вийшла заміж за українця – львів’янина – і з задоволенням розмовляє українською. Коли співав ці пісні в Італії – у Болоньї, Брешії, Римі, італійці сприймали їх як свої рідні, але нові пісні. Життя іде вперед, багато наших жінок-заробітчанок залишилися в Італії, створили нові родини. Тому, мабуть, і музика наших народів переплелася, як і долі.

- Знаю, що, крім творчості, у вас є ще одне захоплення – настільний теніс...

- У моєму житті поряд завжди йшли музика і спорт. Хотів стати спочатку футболістом, а потім – тенісистом. Добре грав у теніс директор моєї школи. Ми з хлопцями саме тренувалися, коли прийшов директор і запитав, хто із нас найсильніший. Хлопці показали на мене. Директор тоді виграв у мене, і я був цим засмучений і розчарований. Почав посилено тренуватися, читати книги тренера збірної СРСР Іванова про прийоми, подачі, підрізки, удари... Через півроку я таки у директора виграв. Виступав за школу, район. Захопив тенісом свою рідну сестру Ларису, двоюрідних брата Віссаріона і сестру Людмилу. Утворилася сімейна команда. Ми сім разів були чемпіонами нашого району. Коли пішов служити в армію, командиром взводу був ваш земляк, львів’янин, який закінчив Львівську політехніку. Він був кандидатом у майстри спорту з тенісу. Ми почали з ним тренуватися. Служив я в Угорщині, а там настільний теніс – на високому рівні. Ми часто брали участь у змаганнях з угорцями – вигравали, програвали, набиралися досвіду. В армії виконав норматив кандидата у майстри спорту. Повернувшись в Україну, вступив до Чернівецького музичного училища, і знову брав участь у змаганнях. Коли почав гастролювати зі "Смерічкою”, займався уже тенісом не так часто, але тенісну ракетку завжди зі собою возив.

- Тобто музика перемогла?

- Так, але я грав і у Владивостоці, і у Варшаві, і в Миколаєві, і у Києві... Завжди у проміжках між концертами знаходив партнерів для гри у теніс. Непогано грав у теніс Назарій Яремчук, а зараз зі мною грають мої сини – Павло Дворський-молодший і В’ячеслав. Павло закінчив тенісну школу у Чернівцях і виконав норматив кандидата у майстри спорту. Коли за стіл стають батько і син, іде така боротьба!.. В’ячеслав має лише перший розряд. Він грає за свій коледж, а Павло – за консерваторію, де навчається. Здобув перше місце серед вищих навчальних закладів Києва.

Коли є перерва між концертами, їду на турніри ветеранів у Кишинів, Тирасполь, Прибалтику. Якось привіз кубок із Москви. Мене там недооцінили, гадали, якщо я – народний артист України, то граю слабенько. Але я переміг. Навіть на митниці мене запитували, чи це, бува, не золотий кубок. Після нового року планую поїхати на міжнародний турнір до Молдови. Зазвичай, маю завжди й концерти там, де граю у теніс.

- Чи "заразили” когось із колег по сцені настільним тенісом?

- Добре грають Микола Свидюк, Віктор Павлік... Щоправда, з Віктором ми ще за одним столом не грали, але плануємо організувати мистецький турнір, шукаємо хороший інвентар. Є також кілька звукорежисерів, які з нами співпрацюють і теж непогано грають у теніс. Добре грає Ніна Шестакова.

- Ви згадали про синів. Чи планують продовжити пісенну справу батька?

- Молодший навчається у юридичному коледжі, але дуже любить музику, закінчив музичну школу. Захоплюється грою на гітарі та фортепіано, ходить на концерти гуртів Scorpions, "Океан Ельзи”... У моїх синів прекрасні голоси, ми співаємо і дуетом, і тріо. Коли вони закінчать навчання, буду брати їх зі собою на концерти. Крім музичної, вони матимуть ще й юридичну освіту, а це допоможе їм у житті. Павлові зараз 25 років, В’ячеславу – 20. Помічники підростають. Хотілося б, щоб вони продовжили музичну лінію і, звичайно, надійно стояли на землі.

- Бог подарува вам не лише щасливу творчу долю, а й щастя в особистому житті. У чому ваш секрет сімейного щастя?

- Потрібно любити й поважати ту людину, яка поруч з тобою. Коли їдеш на гастролі і знаєш, що вдома все гаразд: діти нагодовані, одягнуті, доглянуті, – це важливо. Звісно, приїжджаючи з гастролей, багато часу приділяю спілкуванню з дітьми, особливо, коли вони були маленькими. У родині повинна бути взаємоповага – чоловіка до жінки, батьків до дітей, не повинно бути криків і сварок, брутальних слів. Велике місце у вихованні дітей займає церква, молитва. Багато залежить від того, де діти виховуються, чи бувають вони у селі, на природі, чи цікавляться родоводом своїх дідів і прадідів. Радий, що мої сини із задоволенням виконують мої пісні. Нещодавно Павло захотів заспівати мою пісню "Маки для сина”, яку я 31 рік тому присвятив пам’яті Володимира Івасюка. До нас у гуртожиток прийшла поетеса Тамара Северенюк, і ми з нею написали цю пісню. Але тоді її не скрізь можна було виконувати: не можна було говорити, що ця пісня – посвята Івасюкові. Могли звільнити з роботи... Діти тягнуться до справжнього, їх не обдуриш. Життя зараз бурхливе, цікаве, але й важке, і треба знайти себе у цьому житті, особливо – молоді. Хотілося б, щоб молоде покоління свій талант розкрило на рідній землі. Нашого цвіту по всьому білому світу, а хочеться, щоб цей цвіт був в Україні...

- Тридцять років тому далеко не все можна було говорити і співати. Сьогодні можна все. Ефір заполонили силіконові дівчата і "Пающіє труси”. Чому справжня українська пісня так важко пробивається до людей?

- Потрібно шукати меценатів, які підтримували б українську культуру. Інакше прийдуть сюди інша культура, інша мова та інші звичаї – і будемо називатися населенням, а не нацією, народом. Людям потрібно думати, кого обирати на найвищі посади, – на державному і місцевому рівнях. Обирати треба тих, хто вболіває за рідне. Я із задоволенням слухаю прекрасні російські гурти, англійські, американські, але кращі, а не ті, які заполоняють наші ефіри. В ефірі повинен звучати певний відсоток рідної музики – хоча б
60-70. У ресторанах, кафе майже не почуєш української пісні, хоча власники начебто українці. Українська пісня нині – "неформат”. Коли "неформат” стане "форматом”, тільки тоді нам буде легше. Але не можна здаватися і опускати руки, потрібно жити і творити, оберігаючи рідне слово, і йти із ним до людей. І тоді любов до рідної землі та пісні проросте і дасть свої плоди. Треба серцем відчути, що ми – українці!
 
Довідка «ВЗ»

Павло Дворський народився 1 лютого 1953 р. у с. Ленківцях Кельменецького р-ну Чернівецької обл. Після закінчення Чернівецького музичного училища в 1976 р. Дворський стає учасником вокально-інструментального ансамблю «Смерічка». Популярність до нього прийшла в 1985 р., коли відомий український співак Назарій Яремчук заспівав його «Смерекову хату» і «Писанку». Після цього Павло Дворський розпочинає сольну кар’єру. У його творчому доробку – близько десяти аудіоальбомів, зокрема такі: «Так починається кохання», «Смерекова хата», «Будуймо храм», «Кольори любові». Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2003 р.). Майстер спорту з тенісу. Одружений, має двох синів. 
 
Категорія: Різне | Додав: ЄДИНІ (21.12.2010)
Переглядів: 880 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

 

Copyright ВІФ Єдині © 2010-2017